Нарис, що пропонується читачам, присвячується нашому земляку, Герою Радянського Союзу Василю Федоровичу Коноплі Незабаром країна відзначатиме 65-ті роковини Перемоги у Великій Вітчизняній війні.

Багато часу минуло відтоді, як у Берліні над рейхстагом замайорів піднятий нашими воїнами Червоний прапор. Фашистську Німеччину примусили визначити свою поразку і капітулювати.
Виростають нові покоління людей. Бажано, щоб вони знали про тих, хто врятував країну від коричневої чуми. Знали, якою ціною здобута Перемога.
Жителі села Райгородка Сватівського району пишаються своїм земляком. Його ім’ям вони назвали центральну вулицю села та школу.

... Василь любив своє село. Невелике, уряснене садами, працьовите. А ще назва чудова – Надія. Тут він у 1915 році народився, тут минуло його дитинство.
Хлопець набирався сили, мужнів. Відчув, що вже готовий на свої зміцнілі плечі взяти турботи хлібороба.
Найближчий колгосп — „Чайка”. Рішуче переступив поріг контори.
Керівник господарства Іван Данилович Колесник сидів за столом, підбивав підсумки зробленого.
Підвів голову, пильно подивився на хлопця.
— Переглядаю документи і думаю, а чи могли ми мати кращі результати. Переконаний, могли б, — промовив мов би сам до себе. Потім до Василя:
— А я тебе чекав. Нам потрібні добрі працівники.
Хлопцеві додалося сміливості.
— Так я оце й прийшов, — сказав він.
— А що ти вмієш?
— Зроблю все, що накажете.
— Не поспішай запевняти. Сільської мудрості відразу не осягнеш, — ділився думкою голова правління. — Головне у нас — сумлінна праця кожного. Тоді й врожайність зростатиме. Вистачить зерна для державних засік, не пустуватимуть і власні комори. Більше користі буде і від тваринництва.
Розмова з головою правління — то перший урок для хлопця. Наступного ранку він, окрилений, ішов до бригадира.
— Підеш у помічники до тракториста. Він знає, що робити, — відповів той.
А треба було виорати поле, підготувати його до сівби.
Завершуються польові роботи — більшає турбот на фермі.
— Василю, тебе чекають тваринники. Будеш доглядати корів, — наказує бригадир.
Сумлінність, акуратність у роботі знаходили схвальну оцінку керівників. Вони бачили, що виростає добрий господар. Настав час йти на строкову службу до лав Червоної Армії. Відмінну характеристику отримав юнак від правління. Напевне тому й був зарахований курсантом школи молодших командирів. Згодом одержав звання сержанта.
Армія для Василя теж стала доброю школою. Школою мужності, обов’язковості у виконанні поставлених завдань.
... Літнього дня 1941 року вулицею села крокував військовий. То був Василь. За відмінну службу він отримав відпустку додому. Його переповнювала радість. Милувався пшеничним ланом. Ось він за порогом рідної хати. Важке колосся ось-ось візьметься позолотою. Грає-виграє нива хвилями від подиху зігрітого сонцем вітру.
— Вчасно, дуже вчасно приїхав, — радо зустрів його голова. — Побудеш вдома і допоможеш комбайнеру добре підготуватись до жнив, щоб комбайн працював надійно. Сам бачиш, яка чудова виколосилась пшениця.
Високий врожай — то радість для хлібороба. Колгосп „Чайка” впевнено нарощував сили. Разом з тим зріли плани приєднатись до крупного господарства імені Мічуріна з центром у Райгородці. Адже у більшого колективу більші можливості досягти ще кращих результатів.

... А тим часом становище в Європі все більше ускладнювалось. Вже палахкотіло полум’я війни. „Ми поставимо на коліна увесь світ”, — значилось у зверненні фашистського командування до вояків.
До літа 1941 року Німеччина окупувала Австрію, Польщу, Францію, Чехословаччину, ряд інших країн.
За ініціативою Німеччини в серпні 1939 року між нею і СРСР було укладено договір про ненапад.
Як виявилося, агресор мав на меті приспати пильність керівників нашої держави та й усіх радянських людей. Бо вже в кінці наступного року Гітлер затвердив розроблений генералами вермахту план нападу на СРСР.
Це був план так званої блискавичної війни — бліцкриг, план „Барбароса”.
22 червня зловісне слово ”війна” сколихнуло нашу країну.
Василь Конопля одержав з військкомату наказ терміново повернутись у свою частину.
— Шкода, не вдалося віджнивувати, — жалкував він. — Потрібно в руки брати зброю.
Трударям є що захищати: власний дім, рідну землю, велику Батьківщину.
Країна не встигла як слід підготуватись до відсічі ворога. Воїнам довелося пізнати гіркоту відступу та поразок. Ворожі війська окупували значну частину нашої території. Наблизились до Москви. Фашистські генерали повідомили Гітлеру, що вже роздивляються в бінокль кремлівські вежі, готуються до параду на Красній площі. Ціною значних втрат ворогу вдалося дійти до Сталінграда. Радянські воїни розуміли, що далі відступати не можна. У важкий час країна зуміла нагромадити сили. На початку грудня 1941 року наші війська під Москвою перейшли в наступ. Ворога відтіснили від столиці на 100-250 кілометрів. Було розгромлено 38 фашистських дивізій.
Потужним був наступ радянських військ під Сталінградом в кінці 1942 — на початку1943 року. В оточення тоді потрапило 330 тисяч німецьких солдат і офіцерів. Другого лютого бої по ліквідації оточених сил ворога були завершені. 91 тисяча ворожих вояків потрапила в полон.
Взявши розгін від берегів Волги, війська нашої країни невтримно йшли на захід. Цей напрямок згодом став єдиним для військ усіх фронтів. Не вдалося фашистам реалізувати план блискавичної війни.

... Кулеметник Василь Конопля завжди був у перших лавах наступаючих. Відзначався хоробрістю, винахідливістю. Однак події, що піднесуть його на вершину слави, — ще попереду.
Німці вважали, що за Дніпром вони будуть недосяжні, радянським воїнам не вдасться форсувати могутню ріку. Іншої думки були наші солдати.
Частина, в якій служив Василь Конопля, діяла в напрямку Запоріжжя. Командир 185-го гвардійського стрілецького полку наказав кулеметному взводу першим висадитися на острові Хортиця, щоб потім забезпечити можливість іншому підрозділу розширити плацдарм та закріпитися на острові. Гвардії сержант Василь Конопля був помічником командира кулеметного взводу. Ретельно готувались до операції. Один з човнів завантажили потрібними боєприпасами. Дістатись острова намагались безшумно. Було це в кінці жовтня 1943 року.
Німці помітили воїнів і відкрили шалений артилерійський та кулеметний вогонь. І все ж десантникам вдалося висадитися на острові.
Контратака гітлерівців розпочалася з настанням ранку.
Був убитий командир взводу. Кулеметників очолив гвардії сержант Конопля.
Закінчувались набої. Василь пам’ятав, де потонув човен з патронами. Коли острів огорнула темрява, звернувся до кулеметників.
— Хто уміє добре плавати? — запитав.
— У воді почуваюсь, як риба, — пожартував наймолодший із них. – Я виріс на Дніпрі, — додав серйозно.
— Гаразд, — відповів сержант. — Разом будемо шукати човен, що затонув.
Іншим командир сказав:
— Буде потреба — прикрийте вогнем. Звичайно, якщо в кого ще збереглись патрони.
Безцінний вантаж вдалося знайти швидко. Кулеметники полегшено зітхнули, адже тепер патронами вони забезпечені. Обстріл ”п’ятачка”, де висадились кулеметники, тривав безперервно, контратакам було втрачено рахунок. Гвардійцям доводилось вступати навіть у рукопашну. Сили були нерівними. Живими залишилося лише двоє — Василь Конопля та Василь Федоренко. Поранені та знесилені вони зуміли повернутися в полк...
Ні, не можна було зупинити натиск наших військ. Воїни 185-го стрілецького полку згодом зуміли здолати опір ворога і форсувати Дніпро в іншому місті, на південь від Запоріжжя.
Як завжди, у жорстоких боях відзначився Василь Конопля. Але не судилося хліборобу повернутись додому, вирощувати врожай, жнивувати. В кінці листопада 1948 року під час штурму висоти, яка на польових картах значиться під номером 75,4, Василь загинув. Хоронили гвардійця з воїнськими почестями.
— Ми втратили хоробру і мужню людину, надійного захисника Батьківщини, — говорив командир полку. — Бути таким, як він, прагнуть багато однополчан. Тож наші сили збільшаться.
Лиця воїнів, що слухали командира, були позначені суворістю. У поглядах — рішучість. Попереду на них чекали нові бої. І нові
перемоги. Країна гідно відзначила ратні подвиги В.Ф. Коноплі. У березні 1944 року було опубліковано Указ Президії Верховної Ради про присвоєння йому звання Героя Радянського Союзу.